«Республіки» Донбасу прощаються з Курченком — що далі?

Хто тепер буде годуватися з ЛДНР?

Цей Новий рік «самовизначені республіки» Донбасу зустріли не надто радісно — фінансові структури, відповідальні за експорт з ЛДНР вугілля і промислової продукції, не виконали свої зобов'язання перед вуглевидобувними підприємствами ЛДНР, в зв'язку з чим на шахтоуправлінні виникла значна заборгованість перед співробітниками.

В результаті недоотриманого прибутку вуглевидобувна галузь не змогла розплатитися не тільки з шахтарями, а й із залізницею. Містоутворюючі підприємства опинилися перед святами на нулі, а слідом за ними впав ринок і сфера послуг. Грошей в кінці 2019 року в ЛДНР не вистачало всім, крім бюджетників і держслужбовців.

«Уряди республік» відчайдушно намагалися вирішити ситуацію, спрямовуючи депеші в Москву. У ДНР навіть пішли на безпрецедентний в історії «Новоросії» крок, коли влада безпосередньо намагалася спілкуватися з представниками шахтарів. Прозвучала обіцянка погасити борги до кінця 2019 року, яка, на жаль, так і не була виконанв. Швидше за все, в Донецьку просто не зуміли вибити борги з експортера, а власного бюджету не вистачило.

Наприкінці грудня 2019 року в російському РБК з'явився матеріал, згідно з яким український олігарх-утікач Сергій Курченко, якого неофіційно називають власником ЗАТ «Внешторсервіс», ТОВ «Луганські електромережі» та інших структур, відповідальних за експорт промислової продукції і вугілля, а також енергетичний сектор республік, втратив монопольне право на експорт твердого палива з ЛДНР.

Слідом за цим інтернет наповнився «інсайд» і викривальними матеріалами, що стосуються непорядності самого Курченка і зловживань підконтрольних йому структур. Донбас все це сприйняв скептично — велика частина з опублікованою інформацією давно вже обговорюється в блогосфері ЛДНР, не кажучи вже про народні чутки.

Відверто кажучи, безглуздо обговорювати інформаційну складову того, що відбувається — не маючи достовірних даних, ми не маємо ні найменшої можливості відокремити зерна від плевел; крім того, неждана лавина компромату дозволяє обґрунтовано думати про замовний характер інформаційної кампанії.

Насправді жителям Донбасу не так вже й важливо, кого саме вищі інстанції призначать здійснювати контроль над експортом і роботою промисловості — аби все це відбувалося ефективно, а робітники вчасно отримували зарплату. Проте певне здивування викликає той факт, що український олігарх і підконтрольні йому структури знову і знову стають причиною скандалу, приносячи істотну шкоду «республікам».

Ще у вересні 2015 року покійний глава ДНР Олександр Захарченко підписав указ, що забороняє будь-яким компаніям, які належать Сергію Курченку, працювати в «республіці». Причиною став зрив поставок ПММ, у зв'язку з яким мало не провалили збиральну кампанію і підготовку до зими. Аналогічний указ був підписаний і в ЛНР:

«Заборонити компаніям українського підприємця Курченка, а також компаніям і фізичним особам, афільованим з ним, або вступили з ним у договірні відносини, поставляти, транспортувати, зберігати або закуповувати на території республіки нафтопродукти, вугілля, продукцію металургійної, хімічної промисловості та сільського господарства».

А вже 15 жовтня 2015 року жителі ДНР мітингували проти діяльності підконтрольної Курченку компанії «Донецькоблгаз» — незважаючи на своєчасно отримані постачальником від «республіки» в якості передоплати кошти, тиск газу впав в кілька разів, що і стало причиною протестів, швидше за все, організованих «урядом» в якості сигналу «кураторам».

Були й інші неприємні історії. Тому, коли в 2018 році практично вся місцева вугільна, металургійна та хімічна промисловість перейшла під контроль ЗАТ «Внешторгсервіс» (за інформацією численних джерел в ЛДНР і Росії, також підконтрольні Сергію Курченкк), дане рішення у багатьох викликало здивування. Як показали підсумки 2019 року — цілком обґрунтоване. Сьогодні, коли на місце українського олігарха цілком ймовірно може бути призначений новий «ефективний менеджер», ніякого тріумфування в республіках не було.

Людей хвилює не тільки питання про те, хто саме і коли буде погашати борги із зарплати, — хоча цей момент є дуже хвилюючим для гірників і залізничників з їх невеликими зарплатами. Не менш важливими є інші, куди більш концептуальні питання: а чому взагалі так вийшло і чи є підстави сподіватися на поліпшення ситуації в майбутньому?

Чому в Москві вперто не помічали скарг з боку офіційного Луганська і Донецька, не звертали уваги на викривальні публікації в ЗМІ та соціальних мережах, при цьому знову і знову вдаючись до допомоги скандально відомого українського олігарха?

Чи понесе хтось відповідальність і чи будуть компенсовані завдані збитки?

Чи є шанси на прозору та сумлінну працю експортера? На інвестиції в галузь (шахти Донбасу в них гостро потребують)? Чи отримає «республіканська влада» можливість впливати на експортера або їх долею і далі буде глас волаючого в пустелі?

І якщо республіки всі ці роки йшли на жертви лише заради того, щоб бути відданими на потраву українському олігарху-втікачу чи то іншим, не менш «гідним» людям, то чи був сенс у всіх цих жертвах?